Перейти до основного вмісту

Розчинитися в історії чи стати її творцем? До Дня добровольця

15/03/2019 - 08:53

               

 Звичайні і водночас незвичайні мешканці міст, містечок та сіл.  Їх світогляд назавжди змінив початок 2014року. Перший бій за Україну, перший загиблий. Напевно ніхто не зможе заперечити, що якби не добровольці, чия сміливість та патріотизм змусили їх вирушити на війну, то хтозна чи могли б ми мирно пити запашну каву в теплих домівках. Війна змінила багатьох, але саме добровольці  без будь-якого офіційного статусу, без претензій на визнання, медалі й посвідчення – і зараз на передовій допомагають ЗСУ боронити рідну землю.

 

  Люди- диваки, люди з іншої реальності, які грають в лотерею зі своїм життям?  Досить часто не розуміємо (або ж не хочемо розуміти)  як можна ось так безоплатно ( бо всі ж звикли щось отримувати), за покликом серця, власним переконанням іти в пекло  та випробовувати долю, як в жахливу спеку, так і в палючий мороз. Але коли починаєш жити частинкою їх життя, то усвідомлюєш, що вони - справжні,  саме ті, кому небайдуже, ті, хто вірить в силу нації, вірить в перемогу і як може її наближає.

 

Жовтневий марш добровольців  у Дніпрі показав, що справжніх багато! І справжній той хлопець у штабі УДА 22 років з посвідченням учасника бойових дій, який вкотре готовий їхати на схід, але за станом здоровя його не беруть… Його скупі чоловічі сльози зачіпали за живе і вивертали душу. А через декілька місяців він знову зявився, вже з наплічником і з категоричним Я їду туди…    І самий справжній воїн ЗСУ, який, отримавши місячну відпустку, на пару  тижнів  всеодно їде  “туди”, ризикуючи життям, замість довгоочікуваного відпочинку, але  їде лише тому, що хлопцям потрібна ротація.   І самий справжній  тато 4-х дітей, який, незважаючи на вік,  мчиться  на схід не вперше.  

 

Феномен українського добровольця очевидно не зовсім зрозумілий для держави, хоча хіба не круто було б показати простих людей, які насправді є лікарями, вчителями, часто не мають ніякого військового фаху, але за покликом серця пішли захищати свою землю? 

  

Добровольці – це коли втрачаєш побратимів, а речник з прес-центру АТО каже: “Втрат немає”, добровольці – це коли з поля бою вивозять поранених, а  лікують в госпіталях як волонтерів, а ще  добровольці- це сім’я, де речі називають своїми іменами, це  родина, в якій дорожать кожним, де зелений бойовий шеврон означає значно більше, ніж посвідчення УБД. ”Чим довше я там, тим складніше звідти поїхати, ” -  фраза, яку доводилося  неодноразово чути від тих, хто розчинився в степах Донбасу.

 

   Більшість добровольців вважає себе націоналістами,  хоча серед них не лише українці. “ Я відчуваю, що нація скоро відбудеться.  Двері в українську націю завжди відчинені для тих, хто себе вважає українською нацією, для тих, хто щойно зрозумів це, для тих, хто хоче дійти до цього. Двері лиш зачинені назавжди для тих, хто зрадив, хоче зрадити або зрадить”, - зазначив в одній з дискусій начальник штабу  12-го загону  територіальної оборони.  

 

А нам залишається лише підтримувати та зберігати те, що вони відстоюють для нас – нашу країну, чітко розуміти хто працює на країну, а хто на її ворога. І бути вдячним воїнам, які тримають мирне небо для тебе, для кожного з нас…

 

ДІЯ Кропивницький